Методичні рекомендації для вчителів, вихователів загальноосвітніх шкіл, спеціальних шкіл-інтернатів та ДНЗ

Визнання нашою державою Конвенції ООН щодо прав дитини підвищило увагу суспільства до проблем дітей з особливостями психофізичного розвитку, створення сприятливих умов для соціальної реабілітації та включення їх в систему сучасних суспільних відносин.

У процесі демократизації суспільства людство переходить на нову парадигму – «єдине суспільство», яке включає людей з різними проблемами психофізичного розвитку, тобто починає формуватися нова культурна і освітня норма – повага до людей з особливими потребами. Соціальне інтегрування дітей з особливостями психофізичного розвитку в загальноосвітній простір України – це один із напрямів гуманізації всієї системи освіти, що відповідає пріоритетам державної політики та має відображення у Національній Доктрині розвитку освіти.

Як підтверджують статистичні дані, нині в Запорізькій області в умовах так званої вимушеної та стихійної інтеграції в масових загальноосвітніх закладах перебуває значна кількість дітей з особливостями психофізичного розвитку. Відповідно, проблеми їхнього навчання, виховання, надання належної соціальної допомоги потребують нагального вирішення.

Для успішного входження в суспільство таких дітей  необхідна організація їх навчання і виховання в інтегрованих умовах, що забезпечить соціальний, емоційний та когнітивний розвиток кожної дитини з особливостями психофізичного розвитку з тим, щоб вона відчувала себе повноцінним учасником соціального життя.

Головною метою соціальної інтеграції в умовах загальноосвітнього закладу  є створення умов для особистісного розвитку дитини, її творчої самореалізації та можливості бути корисною іншим людям.

Основними завданнями соціальної інтеграції є:

-         забезпечення прав дитини з особливостями психофізичного розвитку на отримання середньої освіти в умовах навчального закладу з комплексним поєднанням корекційно-реабілітаційних заходів;

-         всебічний розвиток індивідуальності дитини на основі виявлення її задатків, здібностей;

-         формування ціннісних інтересів та потреб;

-         виховання в дітей прагнення до праці, забезпечення їх професійної підготовки;

-         виховання дитини як моральної і культурної людини з етичним відношенням до оточуючого світу і самої себе.

Діти з особливостями психофізичного розвитку, як правило, мають постійну соціальну дезадаптацію, що обмежує можливість їх інтеграції в соціумі. У зв’язку з цим, вчителям та вихователям закладів освіти слід застосовувати заходи, пов’язані з покращенням стану соціальної адаптації, яка включає в себе такі напрямки:

-         встановлення довірливих відносин з дитиною, створення ситуації психологічного комфорту;

-         формування в дитини позитивної самооцінки;

-         формування мотивації досягнень;

-         створення умов для підвищення рівня навчання;

-         виховання правильних навичок поведінки в суспільстві;

-         підвищення рівня самоаналізу;

-         розвиток моральних уявлень, пізнавальних інтересів, розширення світогляду;

-         формування в дитини позитивних життєвих перспектив, визначення разом з нею шляхів самореалізації, сфер самоповаги.

Реалізація цих напрямків буде більш ефективною, якщо соціально- реабілітаційний процес, перш за все, підпорядкований  формуванню особистості дитини і зорієнтований на гідні відносини з нею. Соціально-реабілітаційна діяльність педагогів має свої якісні характеристики. Найбільш загальні з них:

          -  цілеспрямованість (усвідомлення того, якими особистісними і психічними якостями повинна оволодіти дитина);

-         опосередкованість (зв’язок унормованих понять – мовлення, норм моралі, цінностей);

-         суб’єктивність (прояв індивідуальності дитини, наявність минулого досвіду, емоції, особливості міжособистісних відносин);

-         інтенсивність (використання різних способів і засобів впливу на особистість);

-         динамічність (наступність в реалізації поточних завдань в роботі з дитиною); ефективність (співвідношення досягнень до запланованих результатів).

Окрім цього, забезпечуючи діяльність дитини, педагог перш за все, повинен направляти свої зусилля на тих дітей, в яких виникають труднощі під час входження в соціальний простір. Саме через це зміст і засоби досягнення визначених цілей, міжособистісних впливів у соціально-реабілітаційній практиці обумовлені специфікою розвитку дитини з особливостями психофізичного розвитку.

Таким чином, здійснення максимальної соціальної інтеграції в закладах освіти забезпечується створенням системи комплексної реабілітації, яка здійснюється у відповідності з програмою розвитку для кожної дитини. Програма може бути представлена трьома основними етапами: адаптаційно-діагностичним, корекційним та інтеграційним, в кожному з яких реалізуються свої специфічні завдання.

На першому етапі проводиться діагностика особистісного розвитку дитини, визначаються шляхи її реабілітації.

Другий етап передбачає організацію роботи щодо реабілітації дитини, навчання педагогів, батьків реабілітаційним технологіям.

На третьому етапі підводяться підсумки комплексної реабілітації за визначений термін та шляхи інтеграції дитини в соціальне середовище.

Сучасна практика організації процесу соціальної інтеграції дітей з особливостями психофізичного розвитку передбачає чимало прикладів комплексного підходу.

В деяких спеціальних закладах освіти більше уваги приділяється  розвитку соціальних умінь і навичок. Для цього організована мережа центрів, гуртків ремесел, комп’ютерного навчання, естетичного розвитку, які допомагають дітям засвоювати найбільш цікаві для них види прикладних ремесел, підвищувати свій освітній рівень. Такий підхід створює кращі умови для успішної соціалізації та трудової адаптації дитини.

Разом з цим, доцільним є комплексний вплив на дитину з особливостями психофізичного розвитку за всіма можливими напрямками: візуальному, мовленнєвому, емоційному. Тобто робота з дітьми може бути організована за узгодженою системою медичних, психологічних, педагогічних, культурологічних та інших заходів.

Така система у роботі з дітьми позитивно впливає на корекцію й розвиток, на максимально повну й ранню їх адаптацію до соціального середовища.

Вищезазначені підходи створюють такі соціальні ситуації, в яких діти на практиці пізнають і засвоюють не тільки найближче мікросередовище, а й багатогранну систему соціальних відносин.

Слід зазначити, що для соціальної інтеграції дітей з особливостями психофізичного розвитку необхідно створювати наступні умови:

-         надання кваліфікованої психолого-медико-педагогічної допомоги, з урахуванням стану здоров’я, особливостей психофізичного розвитку учнів;

-         максимальна свобода дітей у виборі дистанції і позиції спілкування та взаємодії;

     -    самостійність вибору для себе цікавого заняття;

-         поради у спілкуванні  краще подавати в альтернативній формі, що дозволяє дитині отримати можливість вибору;

-         для збагачення емоціонального і поведінкового досвіду дітей збільшувати  коло музично-розважальних і театралізованих програм, надаючи  їм більше змістовності та привабливості;

-         використання гри, як засобу невербального самовизначення дитини, відображення оточуючого світу і свого місця в ньому.

Тільки за таких умов соціальна інтеграція дітей з особливостями психофізичного розвитку може бути ефективною.

При цьому особливо важливим є своєчасне виявлення відхилень у розвитку та здоров’ї дитини, здійснення своєчасної комплексної роботи з нею, що матиме позитивний вплив на підготовку її до інтегрованого навчання.

Значну роль в інтеграції навчально-виховного процесу відіграє психологічна готовність дитини і батьків до навчання, взаємодії з дітьми здоровими, а також готовність колективу прийняти таку дитину.

Соціальна інтеграція передбачає участь дітей з особливостями психофізичного розвитку у позакласній діяльності з іншими учнями навчального закладу (харчування, ігри, екскурсії, свята тощо) як у дошкільних так і в загальноосвітніх навчальних закладах.

У практиці роботи існують й інші типи інтеграції, які запроваджуються у роботі з дітьми, що мають особливості психофізичного розвитку, як от:

-         функціональна – діти вищезазначеної категорії та їх однолітки навчаються в одному класі (при частковій інтеграції діти з особливостями психофізичного розвитку навчаються в окремому спеціальному відділенні або класі та відвідують лише окремі загальні шкільні заходи);

-         зворотна – «здорові» діти відвідують спеціальну школу;

-         спонтанна або неконтрольована – діти з особливостями психофізичного розвитку відвідують загальноосвітні класи без отримання додаткової спеціальної підтримки (існують підстави вважати, що у багатьох країнах чимало таких дітей залишається навчатися на другий рік).

Визначені типи інтеграції дозволяють дітям з особливостями психофізичного розвитку інтегруватися в середовище здорових однолітків, що підвищує їх соціальний досвід, позитивно впливає на комунікативні навички міжособистісних відносин в різних соціальних ситуаціях. З цією метою слід проводити спільні свята, спортивні заходи, розважальні ігрові програми та сприяти неформальному спілкуванню між дітьми. Показниками ефективності у цьому процесі можуть бути: порівняльні позитивні зміни особистості дитини за визначений період, здатність до адаптації і інтеграції в соціальне й економічне життя з урахуванням реабілітаційного потенціалу.

Разом з цим, проведене спеціальне різноаспектне опитування показало, що тільки третина вчителів масових шкіл, 45% вчителів спеціальних шкіл-інтернатів, біля 20% батьків цих дітей вважають, що в цілому суспільство гуманно й милосердно ставиться до цієї категорії дітей.

Таким чином, вищезазначене вказує на те, що в суспільстві ще існує потреба в забезпеченні психологічної готовності до інтегрованого навчально-виховного процесу всіх його учасників.

У зв’язку з цим, робота педагогів у закладах освіти потребує глибоких професійних знань, високих моральних якостей, впевненості в тому, що дитина з особливостями психофізичного розвитку може стати повноцінною особистістю.

Важлива роль в цьому відводиться співпраці з батьками, бо для більшості з них характерне порушення зв’язків з дитиною ще на ранніх ступенях розвитку, оскільки дорослий носій культури не може, не знає, яким чином передати дитині з порушеннями в розвитку той соціальний досвід, який здобуває дитина без спеціально організованих додаткових і спеціальних засобів, методів, шляхів навчання. У зв’язку з цим, важливим є індивідуальне консультування батьків лікарем-психіатром, вчителем-дефектологом, психологом, логопедом, знайомство батьків з корекційно-оздоровчим середовищем навчально-виховного закладу. Залучення батьків до групових та колективних форм роботи (батьківський клуб, дні відкритих дверей, Школа здоров’я, лекції-презентації) матимуть позитивний  вплив на розв’язання актуальних проблем розвитку власної дитини.

Соціальна інтеграція передбачає динамічну систему, в ході якої здійснюється послідовна реалізація виникаючих під час взаємодії з дитиною тактичних завдань на шляху поновлення її соціального статусу.

Таким чином, якість навчально-виховного процесу,  буде визначатися тим, наскільки враховуються й реалізуються потенційні можливості навчання та розвитку кожної дитини з особливостями психофізичного розвитку, адже у дитини завжди є резерви розвитку, використання яких може дієво поліпшити якість її життя.

Література:

1.     Масенко В.В., Софій Н.З. Інклюзивна освіта: стан і перспективи розвитку в Україні: Науково-методичний збірник. –  К.: ФО – П, 2007. – 180 с.

2.     Акатов Л.И. Социальная реабилитация детей с ограниченными возможностями здоровья. – М.: «Владос», 2004 – 196 с.

3.  Александровская Э.М. Психологическое сопровождение школьников. –  М.: «Академия», 2002. – 208 с.

4.  Комплексна соціальна реабілітація вихованців інтернатних закладів: Матеріали обласної науково-практичної конференції 10 – 11.03.2004. –  Долинськ, 2004 – 149 с.

5.  Робота психолога з педагогічним колективом/ Упорядкування Гончаренко. – К.: «Шкільний світ», 2006 – 120 с.

Михайліченко А. Ф.

236-30-98