Пупцева Т.В. Інститут психології імені Г.С. Костюка НАПН України.
Синергетична парадигма в психологічній науці
Ряд відомих науковців говорять про синергетику як про нову наукову парадигму. Це є теорія самоорганізації складних систем, яка виступає в якості сучасної постнекласичної парадигми еволюції. У вітчизняній психології радянської доби концепція самоорганізації, саморуху, саморозвитку не розроблялась і до цього часу залишається недостатньо дослідженою. Це можна пояснити стереотипністю мислення. Так, матеріалістична діалектика стверджує, що "джерелом саморуху є внутрішні зв'язки і суперечності в матеріальних системах" і що зовнішні зв'язки виступають лише "як умови розвитку саморуху". У синергетиці (поняття, запроваджене Г.Хакеном, яке означає процес самоорганізації в системі) розглядаються методологічно нові основи джерел саморозвитку. Джерела виникнення активності і саморуху слід шукати у відкритих системах. Деякі дослідники (А.Г. Асмолов, Л.М. Куликова, В.М. Розін, та ін.) вважають можливим використовувати синергетичний підхід до соціальних систем. В психологічній науці цей підхід використовується несправедливо замало. Адже саме психологія наполягає на неможливості вивчення особистості ізольовано від суспільства, проблема існування особистості в інтегрованому освітньому середовищі може вирішуватись саме через саморозвиток, як здатність людини реалізувати власний потенціал в системі стосунків.
Розвиток і саморозвиток особистості, на нашу думку відбувається за нелінійними законами. Нелінійність, за Ю.В. Шароніним, у найширшому смислі означає багатоваріантність шляхів відбору з альтернатив. Розвиток має не лише діалектичні причини, але й відхилення, що виникають внаслідок криз, нестабільності, нерівномірності системи в її саморусі. Ми неминуче усвідомлюємо тимчасовість, нестабільність будь-якого стану, навколишнього середовища, невизначеність світу. Але в цьому криється і привабливість для творчого мислення, яке завжди виходить за межі стабільності та рівноваги.
Одним із пріоритетних завдань перебудови сучасної психології всіх рівнів є розвиток креативного мислення, вміння розуміти широкий, глобальний контекст досліджування будь-якої психологічної проблеми. Вивчити якусь окрему наукову проблему можна лише володіючи глибоким розумінням закономірностей складної поведінки системи, що само організується. Самоорганізація, саморозвиток відбуваються в результаті взаємодії випадковості та необхідності і завжди пов'язані з переходом від нестійкості до стійкості. Вагомим фактором саморозвитку є також "істотні резонансні впливи", які здатні викликати сильні зміни в особистісних станах людини і трансформувати зміни у суміжних сферах її особистості на основі психологічного феномену "переносу активності". Це значно розширює можливості психологічного та педагогічного впливу на саморозвиток, а відповідно і самовиховання.
Системно-синергетичний підхід вивчає те, як система підтримує стабільність та як система змінюється і розвивається. Це є напрямок в методології наукового пізнання, в основі якої лежить розуміння об'єктів як систем. Специфіка системного підходу зумовлюється тим, що він орієнтує дослідження на розкриття цілісності об'єкта і забезпечення його механізмів, на виявлення багатоманітних типів зв'язку складного об'єкту і зведення їх в єдину теоретичну картину. Система — це сукупність елементів, пов'язаних між собою таким чином, що виникає певна єдність. Системний підхід заснований на тому, що системи проявляються у всьому, що нас оточує, і є в нас самих. У рамках гносеологічного напрямку системних досліджень виокремлені основні поняття системного підходу, що виражають системну організацію, це: зв’язок, системоутворюючі фактори, структура. Основною характеристикою системи є її цілісність, що більш відноситься до способу дослідження системи, як внутрішнього цілого. Гносеологічні установки не зупиняються на констатації системності психологічного об’єкта, а з’ясовують його цілісність. Психологічні системи володіють як загальними характеристиками, так і специфічними особливостями, такими як внутрішньою цілеспрямованістю, самоорганізацією, тобто вони здатні до самостійної зміни власної структури, а це вже розвиток самої системи і тут вступають закони синергетики. Тому виявлення методів і предмета досліджень, характерних для синергетично-системного підходу сприяє продуктивному застосуванню синергетичної концепції для рішення конкретних проблемних завдань у різних областях науки психології. Синергетика, прийнявши від системного підходу розвиток системних ідей, наповнює їх новим змістом.
Необхідність застосування принципів синергетики полягає в тому, що вона трансформує загальні підходи до розвитку людини та дозволяє створювати універсальні для науки роз’яснюючі моделі, які виявляють глибинні спільності психологічних та соціальних процесів. Багато синергетичних понять таких як - порядок, хаос, біфуркація, нелінійність, дискретність, самоорганізація тощо знаходять творче застосування в дослідженнях людської свідомості, процесів розвитку особистості та її психологічних структур. Постнекласичний етап психологічної науки направлений на вивчення складних динамічних систем людини і знаходиться на початку свого розвитку, тому потребує спільних зусиль вчених для зміни наукової парадигми у відповідності до сьогодення.
Література:
1.Чепа М.-Л.А. Погляд на психологію через «синергетичну оптику».
// Проблеми загальної та педагогічної психології. Зб. наук. праць Ін-ту психології ім. Г.С. Костюка АПН України. – Т. IX, част. 4, - К., 2010 - с. 459
2. Хакен Г. Информация и самоорганизация. М.: Мир, 1991.
|
