«Учителю! Невже ти не стомився
У юні душі
класти щось нове?
Для цього ти
на світі народився,
У цьому є
покликання твоє…»
Професія вчителя -
від Бога , всі останні- від учительської. Тому вона і
почесна , і відповідальна, бо вчитель
формує людину , громадянина нашої країни .
Учительська доля
барвистіша, ніж саме життя. Є в ній усе
: сльози радості й гіркота невдач, найвищі злети духу- аж до запаморочення від
висоти - і сірий туман буденності, свіжий рожевий вітер змін і тягуче відчуття
застою. Все найтепліше , наймудріше та найяскравіше вміщено в учительській професії .
Наше село
Велика Білозерка завжди славилось людьми , які творили добро і несли в цей світ
знання. Такою стала і династія вчителів
Великобілозерської ЗОШ №2 .
Започаткувала
вибір даної професії Рубель Марія Григорівна . Народилася Марія Григорівна
в селі Велика Білозерка 12 травня 1921
року. В 1929 році пішла до першого класу
Великобілозерської НСШ № 2, де і
закінчила в 1936 році 7 класів. До лав
піонерів вступила 1931 році. В голодні 30-і роки люто бідувала Україна,
бідувала і сім’я Рубель М.Г. З пятьма дітьми і матір’ю-вдовою пухли з голоду,
як і всі. Але вони вижили завдяки материнської праці та любові до дітей. В 1936
році МаріяГригорівна вступила до середньої школи №1 , де здобула повну середню
освіту . Пройшовши педагогічні курси,
почала працювати в своїй школі у 1939 році. Під час Великої Вітчизняної
війни вона продовжувала навчати малих
дітей грамоті , письму, читанню. Марія Григорівна підтримувала дітей в ті тяжкі роки, надаючи їм сили ,
натхнення, а головне віру в перемогу
нашого народу.
Саме після війни Марія Григорівна зрозуміла , що
професія вчителя – це її покликання, сіяти розумне, вічне , добре. Тоді вона вирішує розпочати навчання в Бердянському педагогічному інституті за фахом
вчитель історії. Тяжкими виявилися ці
роки навчання-післявоєнна розруха, голод, бездоріжжя. Закінчивши навчання,
пішла працювати в СШ №2. Була одружена,
виховувала трьох дітей. З першого дня і до дня виходу на пенсію працювала в СШ
№2 вчителем історії та права.
Велика відданість
своїй роботі, любов до учнів, виховання в учнів патріотизму і любові до
своєї Батьківщини, високий професіоналізм - все це дало велику повагу та любов
учнів , педколективу на багато років свого життя.
Марія Григорівна вміла віддавати всю себе своїй
праці. Дисципліна, глибокі знання учнів,
справедливість, толерантність, щирість і доброта були притаманні їй.
За роки своєї праці вона була неодноразово
нагороджена грамотами РВО та обласного управління освіти. Мала такі
нагороди: медаль «За доблестный труд в Великой
Отечественной войне», медаль «Ветеран труда», отримала відзнаку «Відмінник народної освіти». Загальний стаж педагогічної праці становить 45
років.
Рубель Петро Григорович (чоловік Рубель Марії Григорівни )- народився в селі Велка Білозерка , сім’ї простого селянина в серпні 1920 року. Отримав 7 річну освіту Великобілозерській СШ №1. Після школи
працював в колгоспі. В воєнні роки разом з іншою молоддю був відправлений до
Німеччини на каторжну працю. Після закінчення повернувся в рідне село, де
згодом одружився з Марією Григорівною . Разом з нею отримав педагогічну освіту
і працював вчителем в різних школах району. Він був викладачем таких предметів , як трудове навчання, фізична культура,
а також навчав дітей німецької мови.
Був Петро
Григорович на рідкість веселої вдачі,
оптиміст по життю, над усе любив дітей та свою роботу. Понад 20 років він
пропрацював в школі, йому судилося
готувати дітей до суспільного життя. Він був завжди енергійний , підтягнутий,
він віддавав кожному своєму учневі часточку свого серця. З великим натхненням
та бажанням діти бігли на його заняття, закохувалися в нього, пишалися тим, що
саме він навчає їх. Його уроки були маленьким театром, який зачаровував дітей
світом поезії, мистецтва. Це були уроки взаєморозуміння між учителем та учнями.
Він виховував в дітей почуття любові до життя, турботи про майбутнє та про своє
здоров’я.
Останні роки
працював в ВШ №1 на території колгоспу
ім..Суворова. Петро Григорович помер в 46 років в 1966році.
Продовжувачем учительської династії стала їх
донька , Бехтер Людмила Петрівна – людина надзвичайної сумлінності й працездатності, мудрості, оптимізму, з почуттям гумору, які
не давали зупинитися на досягнутому. Вона
стала справжнім поводирем на життєвому шляху багатьом учням . Невгамовна
натура Людмили Петрівни завжди вражала і захоплювала , її душа постійно
перебувала в пошуку нового , завжди відкрита і щира , вона в будь – якій
ситуації залишалась сама собою. Вона була надійним і вірним другом, який ніколи
не залишав нікого сам-на – сам зі своєю
бідою. І саме це притягувало до неї як учнів, так і колег. Вона була
професіоналом своєї справи , професійна честь була для неї найголовніша у
житті, вона залишалась завжди чесною, доброю,
порядною людиною. ЇЇ доброту
можна було помітити в її погляді,
лагідних очах, щирій усмішці , в доброму , привітному слові.
Народилася Людмила Петрівна 26 липня 1950 року в селі Велика
Білозерка, в сім’ї вчителів. Навчалася в
середній школі №2 з першого по десятий клас. Закінчила школу в 1967 році з
золотою медаллю. Відданість батьків
педагогічній роботі підказали
подальший шлях у виборі професії. Від батьків вона унаслідувала романтичність,
рішучість, вимогливість до себе та до інших, творчість, талановитість. З 1968
по 1972 роки навчалася в Сімферопольському державному університеті імені М. Ф.
Фрунзе на історико-філософському факультеті. Перші педагогічні кроки пройшли в ВШ
№2 в колгоспі імені Ватутіна . З 1974 року по 2000 рік працювала вчителем
історії, суспільствознавства і права в Великолобілозерській середній школі №2. З 1983 по 1995 рік працювала заступником
директора з навчально-виховної роботи.
Нею в школі був створений
музей народної творчості, зібраний
об’ємний матеріал по історії села, починаючи з 19 століття,з фото матеріалами,
художніми експозиціями, спогадами
свідків, з легендами про наше село та інше. Велику увагу приділяла естетичному
вихованню дітей – була створена галерея фоторепродукцій картин відомих світових
художників епохи Відродження, епохи Ренесансу, та сучасності. Неодноразово була нагороджена грамотами РВО
та облУОН .
Довгий час
Людмила Петрівна була депутатом Червоної сільської ради. Вона була головою
комісії по освіті , охорони здоров’я
та культури.
Людмила
Петрівна була одружена з Бехтер Анатолієм Васильовичем. Вони виховали
трьох дітей – дві доньки та сина. На превеликий
жаль зараз серед нас не має цієї відданої, доброї, порядної та талановитої
вчительки, люблячої матусі, щедрої бабусі. Вона пішла з життя в 49 років після
тяжкої хвороби.
1 квітня 1972 року народилися дві гарні дівчинки – близнючки в родині. Назвали їх
романтичними іменами Русланою та
Людмилою. З дитинства вони були веселі , енергійні та працьовиті . Значну роль
в естетичному вихованні та розвитку творчих здібностей дівчаток відіграла
їх родина.
В 1979 році дівчатка почали навчатися в школі, де
працювала їх мама та бабуся..Ще навчаючись в молодших класах, Руслана і Людмила
захоплювалися читанням народних казок, оповідань, історичних легенд переказів.
Улюбленим заняттям дівчаток також були малювання та трудове навчання.
Доньки Руслана та Людмила вирішили продовжувати
гарну справу своїх рідних, вчити та виховувати підростаюче покоління нашої держави.
Людмила отримала педагогічну освіту в
Сімферопольському державному університеті ім..М.Ф.Фрунзе , як мама за
спеціальністю – історія та право.
Руслана отримала педагогічну освіту в Бердянському
педагогічному інституті ім..П.Д.Осипенко
за фахом «вчитель початкових класів та вчитель української мови і
літератури» з 1989 по 1994 р.р.. Після
закінчення інституту Борисенко Руслана
Анатоліївна пішла працювати в свою рідну школу вихователем групи продовженого
дня та виконувала обов’язки педагога – організатора. Позаурочне життя вона робила змістовним і
цікавим, уміла надихнути на добрі справи, уміла притягнути до себе школярів,
наповнювала шкільні будні духом романтики.
З 2000
року стала вчителем історії та
правознавства , яким працює і зараз.
Як учитель Руслана Анатоліївна – досвідчений
наставник, в якого багато вчаться, шукають поради, знаходять захист і
підтримку. Вона в постійному пошуку, розширює методику викладання, вивчає і
реалізує в життя досягнення інших творчих вчителів. Вона вміє цікаво й доступно подати матеріал, майстерно проводить
захопливі уроки, дискусії , рольові ігри…Їй притаманне постійне прагнення до
самовдосконалення . На її уроках усіх
наче «затягує » до пошуку, нових відкриттів і знахідок, інформації. Це уроки взаєморозуміння між вчителем та
учнями. Руслана Анатоліївна вчить учнів брати активну участь у житті,
намагатися перемагати.,а не спостерігати
за життям збоку. Вона надійна людина, якій можна відкрити душу та знайти
цілковите розуміння.
Руслана Анатоліївна приймає активну участь в
шкільному та позаурочному житті школи . Її учні є та були постійними учасниками Всеукраїнських шкільних
олімпіад, предметних конкурсів - «Кращий правознавець», «Лелека», «Історія
державотворення», «Доля радянських військовополонених та в’язнів концтаборів і
гетто» учнівських акцій – «Історія міст і сіл», «Шляхами подвигу і слави»,
«Колосок пам’яті », «видатні люди нашого села » та інші.
За 15 років педагогічної праці була нагороджена
грамотами відділу освіти, Великобілозерської райдержадміністрації, обласного
управління освіти а також за результатами атестації була представлена для
нагородження грамотою Міністерства освіти і науки.
Учениця Руслани Анатоліївни, Бехтер Ірина Федорівна,
яка стала дружиною її брата Валерія, отримала педагогічну освіту в Кримському
державному університеті за фахом «історія
та археологія». Зараз працює вчителем історії та права в Великобілозерській ЗОШ
І-ІІ ст..№6. За перший рік роботи отримала грамоту обласного управління освіти
за участь в акції «Шляхами подвигу і слави.», а також стала переможцем
районного конкурсу «Вчитель року 2010» - посіла друге місце .
Про цю вчительську, педагогічну династію згадують з
теплом та вдячністю багато поколінь учнів
нашого району.
Матеріал підготувала заступник директора з НВР
Великобілозерської ЗОШ І-ІІІ ступенів №2 Бехтер І.О.
| 
