Володимир Сабадаш — це козак-легенда. Його знають не ли­ше на славній запорозькій землі, а й по всій Україні. Він живе на козацькому хуторі. Своїми рука­ми зробив тачанку, схожу на ті, які були в батька Махна, і мріє, щоб нею їздили гості, туристи на Січ, яку він неподалік хоче побу­дувати. Там будуть козаки на ко­нях гарцювати, дивувати всіх військовою вправністю, джигіту­ванням. Справжня козацька справа — бути готовим до оборони рідної землі, збагачувати її працею, розвивати своє тіло й душу.

— Хочу, щоб про лицарів-запорожців знала вся Україна, Європа і всенький світ. Вони то­го варті. І щоб ми виховували дітей на козацьких традиціях.

Володимир Сабадаш оброб­ляє 60 соток землі, тримає ко­ней, вирощує свиней, кіз, курей.

Як і козацькі предки, він лю­бить природу.

      —  До природи треба ставити­ ся, як син до матері, не вважати себе її господарем. Перед тим, як косити сіно, я завжди прошу в природи пробачення.

Володимир Сабадаш вірить у Бога, але рабом Божим себе не вважає.

У його козацькому госпо­дарстві нічого немає купленого. Все зроблено своїми руками. Сини його — теж козаки» про­довжують батькові козацькі тра­диції.

Живе в Ясній Поляні Оріхівського р-ну на славному Запоріжжі. Мріє пробудити ос-палих людей, які нині живуть у напівдрімотному стані, до актив­них дій, державотворчих справ. Планує організувати кінний ко­зацький похід натачанках з слав­нозвісного Гуляйполя до Пари­жа. Це він зробить за кілька місяців, аби тільки допомогли йому матеріально. Він хоче відродити козацьку славу, щоб у Європі знали, що в Україні жи­вуть нащадки прославленого отамана Івана Сірка, батька Мах­на.

Земляки, козаки з любов'ю на­зивають його наш козацький батько Володимир Сабадаш.

Юрій Дмитренко

Педагог