Савіна М.І., науковий співробітник Інституту психології імені Г.С. Костюка НАПН України
Методологічні засади дослідження статеворольової ідентифікації особистості
Стать – перша ознака, з якою людина входить у світ і з якої починаємо розмову про будь-кого. Поведінка кожної людини є органічно статевою. Чоловіки (хлопчики) і жінки (дівчатка) ніколи не виступають як позастатеві істоти. Не може бути повноцінної особистості поза статевою належністю, а статева належність визначає ставлення особистості до себе і оточуючих. Є певні психологічні якості, які більше виражені в представників тієї чи іншої статі, та все ж більшість якостей є бісексуальними, тобто притаманні обом статям [1]. Загальнолюдські риси, якості і властивості ширші і перекривають специфічні статеві особливості, тому можна говорити лише про переваги якихось з них в індивідів чоловічої або жіночої статі. Загалом, обидві статі психологічно рівноцінні, але мають взаємні переваги в певних ситуаціях або відношеннях.
Зазвичай розрізняють процес формування психологічної статі і статеву ідентифікацію [3; 4]. Формування психологічної статі (статева типізація) – це реальне опанування атрибутів поведінки, особливостей емоційних реакцій, установок, уявлень, пов’язаних з чоловічою чи жіночою статевою роллю. Статева ідентичність (статева самосвідомість) – це думка індивіда про себе як представника певної статі порівняно із статевим еталоном.
Статеву приналежність індивіда окреслюється як складна багаторівнева система, яка складається в процесі індивідуального розвитку. Статева роль – це система приписів, модель поведінки, яку повинен засвоїти і якій повинен відповідати індивід, щоб його визнали за чоловіка і жінку (хлопчика або дівчинку). Статева ідентичність – єдність поведінки і самосвідомості індивіда, який зараховує себе до певної статі та орієнтується на вимоги відповідної статевої ролі. Статева ідентифікація – водночас соціальний (засвоєння хлопчиком, дівчинкою відповідних статевих соціальних ролей і пов’язаних з ними прав та обов’язків) і психологічний (усвідомлення своєї статі та психосексуальної ідентичності) процес. Усвідомлення дитиною своєї статевої ролі / ідентичності передбачає і певне ставлення до неї. По-перше, це статеворольова орієнтація, уявлення про те, наскільки його якості відповідають очікуваним вимогам чоловічої або жіночої ролі. По-друге, це статеворольові преференції, те, якій статевій ролі / ідентичності індивід надає перевагу.
Соціалізація – процес, який орієнтований на засвоєння існуючого тепер досвіду. Статеву соціалізацію розглядають як процес активного засвоєння особистістю стандартів психосексуальної культури (стереотипів М/Ф) по мірі входження в соціальні стосунки. Статева соціалізація тісно пов’язана з поняттям “статеве виховання”, але не зводиться до нього. В вузькому розумінні (не в соціальному, а в педагогічному) статеве виховання – це процес систематичного, планомірного впливу на формування статевої свідомості і статеворольової поведінки, який передбачає кінцевий результат (гармонійний особистісний і психосексуальний розвиток хлопчиків і дівчаток, оптимізація міжстатевої особистісної взаємодії) і засоби його реалізації. Соціалізація, гуманізація та інтелектуалізація підростаючого покоління передбачає множинність виховних компонентів, серед яких, в числі основних, знаходиться статеве виховання.
Щоб краще зрозуміти становище двох статей в світі необхідно прослідкувати їх біологію, біологічні особливості, на основі яких здійснюється поділ на статі. В світі людей, як і в більшості видів тварин, народжується приблизно однакова кількість особин обох статей (100 дівчаток на 104 хлопчиків) [7]. Еволюція ембріонів аналогічна, хоча первісний епітелій лишається нейтральним триваліший час у жіночому зародку. В результаті він довший час перебуває під впливом гормонального середовища й через те його розвиток може зазнати певних змін. Коли складається система статевих органів, виявляється, що в обох статей вона аналогічна: гормони і однієї й другої статі відносяться до однієї й тієї ж хімічної групи, а саме стеролей, і всі вони утворюються з холестерину. Саме вони й формують вторинні ознаки соми.
Функціональний розвиток відрізняє жінку від чоловіка. Чоловік і жінка по різному розвиваються з фізіологічної точки зору, різні процеси дозрівання. З фізіологічної точки зору в декотрих жінок з’являються ознаки вірилізму: зайвинна секреція надниркових залоз надає жінкам чоловічих ознак. Таку двоїстість спричиняють функції яєчників: у жінок життєва сила коріниться в яєчнику, у чоловіків – в сім’янику. Організм розквітає завдяки розквіту статевої системи. Жінка дозріває і може виконувати дітородну функцію. На статеві відмінності нашаровуються й суто жіночі особливості, які є безпосередніми наслідками перших. Це гормональні процеси, які формують її саму. Жінка назагал нижча на зріст, ніж чоловік, менше важить, у неї крихкіший скелет, ширший, пристосований до вагітності й пологів таз. У її сполучних тканинах накопичується більше жиру, що робить її форми округліші ніж у чоловіка. В обох статях зовсім відмінний загальний вигляд – морфологія, шкіра, волосяний покрив, тощо. Питома вага крові у жінок менша, нижча фіксація гемоглобіну, через це вони не такі фізично витривалі, як чоловіки [7].
Якщо гени визначають скріплені зі статтю риси, вони повинні впливати і на наш організм. Подібно до того, як результатом креслення є фізична конструкція, так і дія наших генетичних креслень проявляється в виробленні статевих гормонів, що відрізняють чоловіків від жінок.
Розрив між рівнями агресивності статей може пояснюватись дією тестостерону – це головний чоловічий статевий гормон. У піддослідних тварин, котрим вводився тестостерон підвищувалась агресивність. В людському суспільстві у чоловіків, що скоїли злочини, пов’язані з насиллям, рівень тестостерону перевищував норму. Більш того, і у людей, і у мавп гендерні відмінності в агресивності проявляються в ранньому віці (раніше чим може вплинути культура) і знижується разом з віковим зниженням рівня тестостерону. Звичайно, ні одне із таких свідоцтв не є вирішальним. Але у всій сукупності вони впевнюють більшість вчених в тому, що статеві гормони мають велике значення. Проте теж вносить свій вклад і культура.
Звичайно біологічні фактори мають неабияке значення. Вони відіграють у житті як чоловіка, так і жінки першорядну роль, але не визначальну. На основі біологічних факторів будуються гендерні ролі, як соціальний фактор. Та роль, яку відіграє стать, пов’язана і частково визначається ідентифікацією статі. Це описується як все те, що суб’єкт каже і робить для того, щоб показати, що він або вона мають статус хлопчика або чоловіка, дівчинки або жінки, відповідно. Роль статі не встановлюється при народженні, але будується кумулятивно через досвід, стикаючись і проходячи через причинне і неплануюче навчання, через точні інструкції і навіювання. Типовим і здоровим виходом є відповідність ідентичності статі і ролі статі.
Хоча велике значення мають біологічні ознаки, основним фактором в прийнятті відповідної даному типу статі є навчання. Роль статі може бути в протиріччі з ідентичністю статі. Суб’єкт може ототожнювати себе зі своєю особистою статтю і все ж таки позичати плаття, зачіску і інше атрибути протилежної статі. Або ж суб’єкт може ототожнювати себе з протилежною статтю і вести себе так, як це характерно для його особистої статі [2; 5].
Жіночі і чоловічі ролі, стилі батьківства і материнства залежать від багатьох соціально-культурних умов і змінюються від культури до культури [6]. Зараз у суспільстві спостерігається падіння батьківського авторитету та зростання материнського впливу. Проте, батьківський вплив сприяє виробленню навичок самоконтролю, розуміння цінності принципів і стійкості моральної поведінки, тоді як материнський вплив сприяє розвитку моральних почуттів, а також більш спонтанному, ситуативному і мінливому характеру моральної поведінки. Довга залежність від авторитету, властивому жіночому типу моральної соціалізації, призводить до пасивності, до страху перед відповідальністю, небажанню приймати самостійно рішення. Проте термін “жіночий” і “чоловічий” тип не означають, що жінка застосовує жіночий тип відношення до дітей, а чоловіки, навпаки, тільки чоловічий. Ці два типи батьківського відношення повинні урівноважувати і компенсувати один одного: схильність батьків розвивати активність і незалежність дитини компенсується матеріальною турботою про її безпеку. Уявлення про мужність-жіночність, які неоднакові в різні епохи, в різних економічних і соціальних умовах, в різних культурах і національних прошарках населення, на різних етапах культурної і науково-технічної революції, залежить від соціальних і інших традицій. Кордони між сімейними, соціальними і громадськими ролями статей постійно змінюється, що накладає відбиток на уявлення про "Я-образ" чоловіка і жінки [6; 7].
Новий етап в статеворольових відносинах можна назвати біархатом. Біархатні зсуви в нашому суспільстві є частиною загальних соціальних зсувів і пронизують економічні, соціальні, сімейні і сексуальні відносини чоловіка та жінки. Біархатні перевороти при всій їх прогресивності несуть з собою і немало труднощів, оскільки потреби в нових відносинах між статями випереджують здатність до встановлення, підтримання і розвитку цих нових відносин, які до того ж нестійкі і постійно коригуються життєвою практикою. В ході вирішення пов’язаних з цим проблем нерідко виникають крайні тенденції, що проявляються в маскулінізації жіночої і фемінізації чоловічої поведінки.
Наше життя безперервно межує з культурою і набуває відповідних форм. Вплив культури проявляється в життєдіяльності, вона розповсюджується і формує наше бачення світу. Культурні бачення є конструктом, що слугують в організації нашої реальності. Крім того, неможливо недооцінювати вагомого значення етнічних коренів як традиційної основи. Культурні витоки визначаються як набори норм, завдяки яким особистість адаптується в соціумі [6].
Формуюча сила культурних сподівань проявляється в наших уявленнях про те, як повинні себе вести чоловіки і жінки. Стереотипні уявлення і досі відіграють вагому роль у процесі первинної соціалізації особистості у сім’ї та школі, однак реальне життя, поширювані ЗМІ моделі поведінки, мода, субкультури, крос-культурні впливи зміщують первинні уявлення та установки у різних напрямках.
І, насамкінець зазначимо, що загальноприйнятими чоловічими рисами є – логічність, стійкість, самодостатність, агресивність та ін., а жіночими рисами є такі – емоційність, сенситивність, інтуїтивне пізнання, м’якість та ін. Проте, набуття особистістю тих чи інших рис залежить не лише від біологічного чинника, а й від виховного процесу загалом.
Список використаної літератури:
1. Берн Ш. Гендерная психология / Ш. Берн. – М, 2004. – 320 с.
2. Вікова та педагогічна психологія : Навч. посіб. / О. В. Скрипченко, Л. В. Долинська та ін. – К. : Просвіта, 2001. – С. 175–232.
3. Говорун Т. В. Соціалізація статі та сексуальності. Монографія.– Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2001. – 240 с.
4. Ильин Е. П. Дифференциальная психофизиология мужчины и женщины. – СПб., 2007. – 544 с.
5. Кон І. С. Вступ до сексології / [пер. с рос.]. – К., 1991. – 304 с.
6. Кочетков В. В. Психология межкультурных различий : учеб. пособие / В. В. Кочетков. – М., 2002. – 413 с.
7. Майерс Д. Социальная психология / [перев. с англ.]. – СПб. : Питер, 2005. – 752 с.
|
