Серед великої кількості проблем, які сьогодні хвилюють українську інтелігенцію, значне місце належить питанням духовності, як у філософсько-психологічному, інтелектуальному, культурологічному, педагогічному аспектах, так і у суто практичному. Будь-яка система освіти спирається на певний світогляд, який або визначає примат духовного начала, або заперечує його. Часто, на жаль, в сучасних закладах освіти здійснюється орієнтація учнів на суспільство масового споживання американізованої стандартної продукції, як матеріальної так і культурної. При цьому фактично виконується замовлення тих впливових транснаціональних структур, яким зручно бачити наш народ споживачем другосортних товарів для мало розвинутих країн і працівником екологічно шкідливих виробництв. Природньо, що з цієї позиції духовні цінності суспільства видаються зайвими.

 

 

 

Тому необхідно, щоб система освіти спиралася на світогляд, в основі якого були б духовні цінності і моральні орієнтири. Слід відзначити, і це вселяє надію, що в українському суспільстві, зокрема, у працівників освіти, є розуміння важливості духовних цінностей. Так, у преамбулі Конституції України вказано про відповідальність громадян перед Богом. У державній національній програмі “Освіта” зазначено, що завданням держави є “відтворення й трансляція культури й духовності”. Пріоритетним напрямком виховання визнано “забезпечення духовної єдності поколінь, виховання поваги до батьків, жінки-матері, культури та історії рідного народу”.
	Для виконання поставлених завдань обов’язковою є наявність двох факторів: 1.     Усвідомлення того, що саме християнські цінності і християнські традиції є основою нашої культури і моральності, джерелом усіх досягнень українського народу впродовж його тисячолітньої історії. 2.     Розуміння того, що вирішення поставлених завдань в області освіти, культури і виховання неможливе без об’єднання зусиль суспільства, держави й церкви.
Православна Церква впродовж тисячолітньої історії України, незважаючи на несприятливі обставини, плідно діяла з метою просвіти народу, створювала шедеври високої духовної культури, закладала систему ефективної на свій час народної освіти. Результати цієї діяльності і в наш час вражають своєю величчю і довершеністю: храми і ікони Київської Русі, літописи і натхненна духовна література, Острозька Біблія і друкована книга 16-17 ст., Києво-Могилянська Академія і висока грамотність українського народу, перлини духовної поезії, музика і народний епос, що коріниться в християнській доброчесності, монастирські шпиталі і притулки для сиріт, нарешті, висока християнська моральність народу – ось далеко не повний перелік тих явищ в історії України, які є результатом діяльності Церкви й взірцем для нас.
	Головним змістом докорінного перегляду освітньо-виховної стратегії має стати принципове збільшення її виховної складової. Школа повинна бути передусім виховною інституцією, яка формує цінності особи і тільки разом із цим дає знання.                                          В свій час, видатний наш земляк, педагог К.Д.Ушинський, сказав: “Сучасна педагогіка виросла на християнському ґрунті, і для нас не християнська педагогіка є річ неймовірна – безголова потвора й діяльність без мети, захід без спонукання позаду і без результатів попереду”.
Більше десяти років в багатьох областях України викладаються курси духовно-морального спрямування.  Таким є і регіональний факультативний курс «Основи православної культури», що  як експериментальний був запроваджений у навчально-виховних закладах Комунарського району м. Запоріжжя з жовтня 2003/04 навчального року (Наказ УОН Запорізької обласної державної адміністрації від 08.09.2003р. №234 “Про проведення науково-дослідницької та експериментальної роботи на базі навчально-виховних закладів Комунарського району м. Запоріжжя”).  З 2008/09 н. р. цей курс має назву «Основи християнської культури» (Наказ УОН Запорізької обласної державної адміністрації від 029.08.2008р. №404 «Про вивчення у навчальних закладах курсу «Основи християнської культури»).
Такий предмет дозволяє дітям глибше, ніж у будь-якому іншому предметі, що викладається в школі, ознайомитись  зі світом християнської культури, як багатющим і невичерпним джерелом  всіх досягнень людського духу й особливо нашого народу. Викладання даного предмета – це не тільки текстуальний виклад біблійного матеріалу чи євангельських подій, а головне – дати оцінку вчинкам із точки зору етичних цінностей, моральної правди і, безперечно, впровадження цих норм у життя самої ж дитини, родини, класу, держави.	Викладання такого предмета покликане формувати  в дітях духовну освіту – невичерпне джерело того животворного світла й тепла, які надають зміст, красу й радість людському житті.   В минулому 2008/09 навчальному році факультативний курс «Основи християнської культури» викладався майже 8 тисячам школярам  у 423 навчально-виховних закладах Запорізької області.

            Викладають курс вчителі, що пройшли відповідну перепідготовку при КЗ «ЗОІППО» ЗОР. Вчителі можуть мати різну базову освіту, але не можуть бути байдужими. Курс потребує значної самовіддачі від педагога, оскільки відсутня базова фахова підготовка з релігієзнавства, тому є необхідність у постійному саморозвитку та самоосвіті. Курс має культурологічну спрямованість, і не є викладанням релігії. Курс не є обов’язковим та викладається безоціночно, тому напряму залежить від таких факторів, як:

-  знання особистісно-орієнтованих принципів навчання та виховання;

         - вміння педагога зацікавити дітей, використання відповідних педагогічних прийомів та технік;

         - знання індивідуально-типологічних особливостей учнів та вміння ураховувати їх в процесі навчання;

         - вміння справити враження, знання атракції, особливостей спілкування та взаємодії з дітьми та людьми;

         -  вміння будувати відношення з учнями на «суб’єкт-суб’єктному» рівні.

         Окрім уроків велике значення має організація свят православного календаря. Оскільки через свята виникає можливість активно залучати дітей до гурткової роботи, екскурсій, відвідування музеїв, виставок, храмів, лекторіїв, зустрічей з цікавими людьми. Вагоме значення має залучення дітей до паломницьких поїздок разом з дорослими – педагогами й батьками, по великих святинях нашої православної землі.

Окремо заслуговує уваги питання впливу дитячих театралізованих свят на формування основ православного світогляду у школярів.

Свято – це час максимальної концентрації людиною своїх духовних сил на боротьбу з гріхом. Цей процес допомагає людині відчути реальність буття духовного світу, отримуючи, таким чином, підтвердження своєї віри.

Секуляризація суспільства змінила відношення до свята. У світському суспільстві з активної фази людського буття свято перейшло у пасивну, людина не творить, не прагне, а просто споглядає, розважається. Подібний спадок, як одне з останніх “прощавай” тоталітарного минулого, отримала Україна.

З одного боку, статус загальнодержавних отримали Пасха, Трійця, Різдво. З іншого – залишилися свята, чужі нам по духу. Так, головне, що вирізняє і возвеличує жінку – це материнство. Ідеалом жінки для нас є Пресвята Богородиця. Материнству вклонялись релігії, мабуть, всіх древніх народів. Проте

в  нашій державі день Матері відзначається якось скромно – сором’язливо, але галасливо відзначається 8 Березня, яке не несе в собі ідеї материнства. Засоби масової інформації останніми роками активно нав’язують нашій свідомості свято всіх закоханих – День святого Валентина.

Свято – це ідеальна форма життя, до якої повинна прагнути людина, змінюючи своє повсякдення. Дитяче свято слід організовувати так, щоб діти були захоплені самим процесом, перебігом свята, а не кінцевим результатом. У такому випадку вдасться уникнути розвитку у дитини таких почуттів, як марнославство, потреба в похвалі, визнанні здібностей. Велике значення має процес підготовки до свята, як одна з форм духовного виховання. Дитина дізнається про історію свята, його значення та багато іншої цікавої інформації, необхідної для утвердження в Православ’ї. Переконання тільки тоді корінням вростають у дитячу психіку, коли ці переконання закріплені емоційно. Граючи певну роль, дитина ніби проривається крізь час, починає жити життям свого героя і в ньому знаходить підказку на питання, які перед нею ставить життя.

Ще однією причиною необхідності театралізованих свят для школяра є те, що вони – похідні від колективної гри, однієї з умов повноцінного і щасливого дитинства й кореня різноманітної дитячої творчості. Таке свято об’єднує в процесі підготовки до його проведення дітей найрізноманітніших здібностей. Навколо нього складаються і організовуються всі види дитячої творчості: технічної, декоративно-прикладної, словесної й драматичної. На спілкування між собою виходять великі групи дітей, які вчаться співіснувати, взаємодіяти між собою.

Ми повинні антигуманній антикультурі протиставити істинну культуру; неоязичникам і заїжджим місіонерам – сектантам протиставити наше духовне надбання, яке виросло в лоні нашого істинного Православ’я.

Було б дуже доцільно, якби…

1.     Змінити тріаду педагогіки з послідовністю: спочатку – розвиток розумових здібностей, потім – виховання волі і, по-третє,  виховання серця на тріаду: спочатку виховання серця, його схильності до добра, потім – розвиток розуму, вміння розрізняти добро і зло і за цим – виховання волі для того, щоб зрозумілі для себе істини дитина могла втілювати у своєму бутті.

2.     Усвідомити процес виховання як складний процес утвердження в дитині добра. Виховувати – означає берегти душі дітей.

3.     Забезпечувати здійснення всіх трьох етапів виховання: формування світогляду, цінностей і,  найважливіше – формування характеру: як жити за цими цінностями.

4.     Упроваджувати християнські цінності у викладання гуманітарних, предметів художньо-естетичного циклу, оскільки християнська культура є цілісна і вона має відношення до всіх сторін людського життя.

5.     Здійснювати відповідну підготовку педагогічних кадрів до впровадження християнських цінностей.

6.     При впровадженні в освіту християнських цінностей забезпечувати принцип поступовості й добровільності. Зміна цінностей і пріоритетів в освіті не може здійснюватись за рознарядкою. Потрібно зберігати даний Богом людям дар – свободу волевиявлення особистості. Впровадження християнських підходів у педагогіку має відбуватись з врахуванням особистої позиції батьків, педагогів, з урахуванням традицій того чи іншого регіону.

                         До проблеми формування духовності

1. Азы православия. – Київ, 1999.

2. Диякон А.Кураєв  Школьное богословие.  – Москва, 1998.

3. Дроздовський О.М. Християнські цінності в освіті і вихованні. – Біла Церква, 2002.

4. Зеньковський В. Проблемы воспитания в свете христианской антропологии. – Клин, 2002.

5. Святитель Лука (Войно-Ясенецький) Дух, душа і тіло. – Ростов-на-Дону, 2001.

6. Советы священника по воспитанию детей.  – Київ, 1996.

7. Сухомлинська О.В. Духовно-моральне виховання дітей та молоді: загальні тенденції та індивідуальний пошук. – Київ: «Добро», 2006.

8. Тхоржевська Т.Д. Православне виховання в історії педагогіки України: Монографія. – 2-е вид., доп. і перероб. – К.: Фенікс, 2008.

9. Шестун Євгеній, протоієрей Православна педагогіка. – М.: Про-Пресс, 2001.