Особлива роль матері та батька у розвитку гармонійної особистості дитини
Савіна М.І. науковий співробітник Інституту психології імені Г.С. Костюка НАПН України
Особлива роль матері та батька у розвитку гармонійної особистості дитини
Ранній період життя дитини особливо тісно пов’язаний з матір’ю. Саме від неї немовля отримує їжу, тепло, підтримку. Відразу після народження дитина реагує насамперед на присутність матері. З часом вона “відривається” від неї і, так би мовити, “переходить” до батька. І хоч дитина тягнеться насамперед до матері, вона водночас шукає присутності батька. Дити¬на легше залишає матір, якщо впевнена в її прихильності. Саме почуття безпеки у присутності матері додає їй відваги у спілкуванні з батьком. Процес “відриву” від матері й переходу до батька стосується однаковою мірою і дівчаток, і хлопчиків. “Відрив” хлопчика від матері й перехід його до батька має принципове значення для розвитку його чоловічості. Адже батько є для сина основним взірцем статевої ідентифікації, тому його присутність для хлопчика надзвичайно важлива. Проте і для дівчинки кон¬такт із батьком має не менше значення, оскільки позитивне ставлення до чоловіків у дорослому житті жінки розпочинається саме із пози¬тивного ставлення до батька [2]. В процесі статевої соціалізації й засвоєння індивідом статевих ролей формується індивідуальний статеворольовий тип поведінки. В сучасній психології прийнято виділяти чотири основні статеворольові типи: 1) маскулінний тип – високий показник вираженості чоловічих рис і якостей (маскулінності) за мінімальної наявності жіночих (фемінних); 2) фемінний тип – високий показник жіночих (фемінних) характеристик за мінімальної вираженості чоловічих (маскулінних) рис і якостей; 3) андрогінний тип – поєднання високих показників маскулінності й фемінності в одному індивіді; 4) недиференційований тип – поєднання низьких показників маскулінності й фемінності в особі. Така класифікація статеворольових типів була запропонована С. Бем [1] як альтернатива традиційній системі поділу, в якій виділяли два типи – маскулінний і фемінний. Ось що з приводу статевого формування говорив З. Фрейд [3]. Згідно із З. Фрейдом, дитинство є періодом, особливо уразливим у статевому відношенні, – і ті конфлікти, що виникають в цей час, створюють ґрунт для психічних захворювань у майбутньому. Сутність психоаналітичного методу полягає в тому, щоб шляхом виявлення у підсвідомості тих комплексів, що були поховані там і утворили отруйний матеріал, звільнити людину від джерела її психічної неврівноваженості. Фрейдизм відносить до дитинства витоки всіх основних психічних травм, основних конфліктів особистості. Згідно з ним, первинною психосексуальною функцією є маскулінність. Ця функція первинна як у хлопчиків, так і в дівчаток. Первинність маскулінності у дівчаток проявляється в тому, що об’єктом лібідо в них є жінка-мати. З. Фрейд відзначає дві особливості жіночого розвитку порівняно з чоловічим. Перша – годування груддю має важливий момент для виникнення і закріплення особливого інтимного характеру відносин матері та її дітей. Проте настає момент, коли годування груддю закінчується і близькість до матері стає слабшою. Це призводить до глибокої трагедії в душі дитини, і дитина намагається відновити цю близькість. І тут виявляється друга особливість – зміна об’єкта лібідо – рання прив’язаність до матері, пов’язана із задоволенням нею важливих і простих життєвих потреб дитини, змінюється в ситуації Едипового комплексу прив’язаністю до батька. Moжливі три шляхи переходу від доедипової, материнської (фемінної) фази саме до едипової, батьківської (маскулинної) фази: 1) придушення сексуальності й невроз; 2) формування у жінки комплексу мужності; 3) формування нормальної жіночності. З. Фрейд зауважував, що етап первинної прив’язаності до матері, або первинної маскулінності, важливий для нормального функціонування особистості жінки – “вражаючі соціальні успіхи” жінки пов’язані з фазою ніжної доедипової прив’язаності до матері. Формування жіночності – досить складний і драматичний процес, що являє собою витіснення або придушення первинної маскулінності, вважає не менш відома К. Хорні [4]. Вона погоджується з ідеєю З. Фрейда про важливість у розвитку дівчинки комплексу кастрації. Вона виділяє первинний і вторинний комплекси кастрації. Згідно К. Хорні: 1) жіночність виникає на шляху трансформації мужності; 2) відмовитись від жіночності можна лише через набуття маскулінних рис; 3) жіноча маскулінність вторинна у своєму генезисі відносно фемінності; 4) наявність чоловічих рис у жінки є результатом відхилення від нормального розвитку. Фактично тут закладена ідея несумісності маскулінності й фемінності, тобто про те, що між ними існують відносини конкуренції й боротьби. Спільним у обох теоріях є те, що як З. Фрейд, так і К. Хорні маскулінність розглядають як ідентифікацію з батьком, а фемінність як ідентифікацію з матір'ю. Учень З. Фрейда, швейцарський психолог К. Юнг застосував на практиці теорію свого вчителя, проте пізніше він розійшовся у поглядах із З. Фрейдом і розробив власну систему, яку назвав “аналітичною психологією” [5]. Він відмовився від трактування статевого потягу як стрижня особистості й джерела конфлікту. Він запропонував розуміти під лібідо будь-яку потребу, а не лише сексуальну. Щодо чоловічого й жіночого в аналітичній психології К. Юнг пише, що Аніма – це чинник величезної значимості у психіці чоловіка. Щодо жіночої психіки, то в ній чоловіче начало репрезентоване архетипом Анімуса. Анімус втілює інтелект, це архетип значення. Аніма – архетип життя. Аніма (Анімус) здійснює зв'язок із внутрішнім, індивідуальним світом. У своїй теорії К. Юнг брав за основу архетипічну ідею гармонії, єдності протилежностей. Принцип полярності означає, що кожному бажанню, функції, настанові відповідає певна протилежність. Якщо чоловік свідомо проявляє виражену маскулінність, то його несвідоме характеризують фемінні риси – емоційність та імпульсивність. Тобто між маскулінністю і фемінністю існують відносини компенсації й боротьби. Щодо ролі батька, то він повинен постійно наголошувати на своєму позитивному ставленні до дитини. Відчуваючи доброзичливість батька, дитина легше відривається від матері й переходить до нього. Тепло і доброзичливість як матері, так і батька є міцною основою для становлення статевої ідентифікації. Позитивне ставлення дитини до своєї статевості розвивається лише тоді, коли вона відчуває однакову безпеку і в материнських, і в батьківських обіймах. Відсутність батька може спричинити значні труднощі у статевому розвитку дитини, яка в цьому випадку не має до кого перейти. Холодна, а тим більше агресивна позиція батька є причиною того, що дитина боїться відірватися від матері й зблизитися з ним. Відсутність батька або така його поведінка, що викликає лише страх, завдає шкоди статевій ідентифікації як хлопчика, так і дівчинки. У хлоп¬чика розвивається негативне ставлення до своєї статі, страх бути чоловіком, у дівчинки – страх перед чоловіками. Перехід дитини від матері до батька відбувається просто і природно лише тоді, коли між батьками є злагода, гармонія і любов. Тоді батьківську і материнську любов вона сприймає не окремо, а як єдине ціле, що походить з одного джерела. Їхнє взаємне кохання є для дитини єдиною любов’ю, що живить її. Дитині важко відірватися від матері не лише тоді, коли батько по-водиться неправильно. Мати своєю неадекватною позицією також може ускладнити цей процес. Цьому перешкоджає насамперед власницька материнська любов. Егоїстична мати, котра прагне дитини виключно для себе, усіма силами намагається перешкодити дитині відійти від неї. Переважно такими є жінки, які не відчувають міцної та стабільної емоційної опори у своєму чоловікові й прагнуть знайти її в дитині. Жінка зі схильністю до емоційної ненаситності після народження першої дитини наражається на небезпеку, що коло її інтересів замкнеться на цій дитині. На жаль, часті випадки, коли жінка, особливо на початку материнства, мало цікавиться чоловіком, а всю увагу віддає дитині. Така “любов” має відбиток страху, а дитину мати сприймає як свою власність. Не усвідомлюючи свого егоїзму, жінка наслідує створений нею самою образ ідеальної матері, котра все віддає дитині. Але жінка в родині є насамперед не матір’ю, а дружиною. Лише будучи доброю дружиною, вона може стати доброю матір’ю. Для того щоб стати міцною емоційною підтримкою для своєї дитини, вона сама мусить знаходити таку опору в своєму чоловікові. Якщо жінка займає позицію емоційної ненаситності, дитина боїться відірватися від матері й перейти до батька, боїться, що мати її відштовхне. Дитина сприймає віддалення від матері як причину майбутньої відмови від любові та безумовного прийняття. Власницька любов матері виявляється також у тому, що хоч дитину і обдаровують почуттям, вона платить за це цілковитою підлеглістю та нехтуванням власних потреб, насамперед потреби у свободі. Після першого етапу емоційно-статевої ідентифікації настає перехідний період, коли інтерес дитини до її статевості нібито згасає. У психології часто говорять про так звану приховану статевість дитини. Пов’язані зі статтю інтереси перехідного періоду значною мірою зумовлені перебігом першого етапу статевої ідентифікації. Слід ураховувати, що діти, як і дорослі, наділені різною статевою чутливістю. Для декого з них зацікавлення статевими проблемами є живим і сильним, інші ж сприймають це байдуже або навіть із відтінком нехтування. Статевий темперамент людини проявляється вже з перших років життя. Між раннім дитинством і періодом дозрівання дитина, хоча й не втрачає статевих інтересів, значно більше цікавиться навколишнім світом. Основне її завдання – вивчення довкілля, і насамперед світу людей. Після переходу від матері до батька дитина відкриває для себе й інших членів родини. Далі вона поступово виходить з родинного кола, щоб вивчити такий важливий для неї світ однолітків. Відбувається це поступово і залежить від взаємин дитини з батьками. На певному етапі товариство однолітків стає настільки ж важливим, а деколи навіть важливішим, ніж родина. Привертає увагу дитини і довкілля: світ матеріальних речей, природа. Чим більше емоційного тепла, батьківської та материнської доброзичливості одержить дитина, чим спокійніші та вичерпні відповіді їй дадуть на пов’язані зі статтю запитання, тим менша зацікавленість статевою сферою виникає у перехідний період. Дитина, котра має міцну емоційну підтримку батьків і одержує відповідну її потребам інформацію щодо проблем статі, статеві питання у перехідний період сприймає як малоцікаві, навіть нудні.
Список використаної літератури:
1. Говорун Т.В. Соціалізація статі та сексуальності: Монографія. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2001. 2. Титаренко Т.М. Хлопчики і дівчатка: психологічне становлення індивідуальності. – К., 1989. – 48 с. 3. Фрейд З. Введение в психоанализ. Лекции. – М.:Наука, 1989. – 455 с. 4. Хорни К. Женская психология. – С-Пб., 1993. – 222 с. 5. Юнг К.Г. Либидо, его метаморфозы и символы. – С-Пб., 1994. – 416 с.
