Савіна М.І. Інституту психології імені Г.С. Костюка НАПН України
Виховання дитини: турбота, любов і довіра
В сучасній психології вихованням вважається процес та практика засвоєння дитиною загальноприйнятих у суспільстві норм поведінки. Цей процес є двостороннім і передбачає взаємодію вихователя і вихованця. Виховання без особистого прикладу вихователя не є дієвим, оскільки через поведінку та життєдіяльність вихователя (вчителя), вихованцями (учнями) засвоюються ті істини та аспекти, яким хоче навчити їх вихователь. Структура процесу виховання передбачає: оволодіння знаннями, нормами і правилами поведінки; формування почуттів; формування переконань; формування умінь і звичок поведінки. У процесі виховання найважливішими та дієвими засобами є настрій турботи, любові та довіри. Така атмосфера і настрій з боку вихователя передбачає розуміння індивідуальності дитини, що виявляється в прийнятті дитини без оцінювання. В свою чергу, в такій атмосфері на настрої у дитини виникає натхнення, відповідальність та бажання слідувати за вихователем, його настановам та прикладу. Вчителі та вихователі якнайкраще зможуть прищепити моральні принципи, розвинути якості дитини та духовні цінності, якщо самі будуть розвиватися як особистість, слідувати моральним принципам та жити згідно духовним цінностям. Дієвими стилями виховання є такі: 1) ставлення до дитини як до індивідуальності; 2) вміння слухати дитину; 3) приділення якісного часу дитині; 4) похвала та підбадьорення; 5) бачення успіху дитини; 6) співпраця; 7) акцент на позитивному. В результаті виховання, де беруться до уваги дані стилі, вихователю вдається, перш за все, допомогти виховати та розвинути у дитини якості особистості, індивідуальні якості дитини, які їй притаманні з зародження, і які проявляються в атмосфері прийняття, уваги, турботи, любові та довіри. Слід зазначити, що виховання дитини починається з виховання батьків, оскільки дитина дивиться на цей світ очима найближчих їх людей, очима батьків. Тому, вважається, що батьки, є першими вихователями дитини, її вчителями. Дитина – це дзеркало взаємин батьків в сім’ї [2]. Виховання відбувається автоматично: як дім наповнений атмосферою радості, служіння, щирості, чистих взаємин, то дитина всмоктує цю атмосферу з народження, її світогляд і ставлення до світу формується на цьому благодатному ґрунті. Діти слухають свої батьків, якщо вони бачать приклад в сім’ї, де мати слухає і поважає батька, батька, в свою чергу, слухає і поважає старших у родині, а старші – своїх наставників. Батькам, вихователям, вчителям потрібно розуміти, що діти вчаться тому, з чим живуть і в чому живуть [1; 3], тобто в якій атмосфері відбувається їх життєдіяльність, оскільки процес виховання – це процес життєдіяльності. 1. Якщо дитина живе в атмосфері критики, то вчиться засуджувати. 2. Якщо вона живе в атмосфері ворожості, то вчиться битися. 3. Якщо дитина живе в страху, то вчиться боятися. 4. Якщо оточена жалістю, то вчиться бути безпорадною. 5. Якщо дитину висміюють, вона вчиться боязкості. 6. Якщо до дитини ставляться з ревнощами, вона вчиться відчувати себе винною. 7. Якщо дитина живе в атмосфері терпимості, вона вчиться бути терплячою. 8. Якщо дитина відчуває підтримку, вона вчиться бути впевненою в собі. 9. Якщо дитина отримує похвалу, вона вчиться цінувати. 10. Якщо дитина живе в атмосфері прийняття, вона вчиться любити. 11. Якщо дитина відчуває схвалення, вона вчиться любити і цінувати себе. 12. Якщо дитина пізнає визнання, вона вчиться цілеспрямованості. 13. Якщо дитина оточена чесністю, вона вчиться бути правдивою. 14. Якщо дитина живе в справедливості, вона вчиться бути справедливою. 15. Якщо дитина живе в добрі та ввічливості, вона вчиться поважати. 16. Якщо дитина живе в безпеці, вона вчиться вірити в себе і довіряти тим, хто поряд з нею. 17. Якщо дитина живе в доброзичливості, вона вчиться розуміти, що світ чудовий.
Література 1. Нолт Д.Л., Харрис Р. Дети учатся тому, чему их учат. – 2001. 2. Торсунов О. Г. Воспитание детей. – М. : Веда-пресс, 2000. – 56 с. 3. Dorothy Law Nolte, Rachel Harris. Children Learn What They Live. – NY, 1998.
